- Коли тебе іще не було на світі, я дуже дружив з твоїм татом. Ні, з мамою ні, тільки з татом. Він тебе дуже любив.

Маринка, ніяковіючи, дивилася на метушню хом'ячків у клітці. Окрім них, в зоокуточку була тільки одна дівчинка, що крутилася перед акваріумом і не звертала на них жодної уваги. Маринка повернулася у реальний світ від того, що дядько тицяв їй фотокартку.

Фотокартка одразу затуманилась перед її очима - неможливо було дивитись без сліз на тата, якого вона трішки пам'ятала. Поза сумнівом, дядько, що стоїть поруч з татом на березі річки - це той самий дядько, що зараз сидить поруч з нею. У тата на руках білий вузлик - немовля.

- Тут тобі нема і піврочку, - показав він, - після того я не бачився ні з татом, ні з мамою, ні з тобою. Так шкода - тато був моїм єдиним другом.

- А потім ти поїхав? - здогадалась Маринка. Неможливо було казати "ви" цьому кумедному дядькові у незмінному м'ятому кашкеті, з-під якого вибивалось рано сивіюче волосся.

- Усе гірше, - відповів Сергій. От скажи чесно - над тобою мама знущається?

- Та вона мене живцем їсть! - зухвало вигукнула Маринка. Цієї миті в неї з'явилося відчуття, що відтепер вона нікому не дозволить зневажати себе. Але одразу ж засоромилась і прикрила подряпини на щоці.

- І з татом так було. А коли він почувався особливо нещасним - ми з ним пізно увечері гуляли містом, розмовляли про нещасних і щасливих. Потім мама сказала йому: "вибирай: я або Сергій". Тато вибрав маму. Маму і тебе. А я повернувся менше року тому, і ніде не можу його знайти. Я навіть не здогадувався, що вони з мамою розлучились, а всі зв'язки вже втратились. Скоріш за все, він виїхав за кордон.

- Гарне фото. Можна, візьму собі?

Маринка не помилилась, коли здогадалась, що дядько Сергій не просто так ходить у їхній зоокуточок та розповідає безліч цікавих історій з життя тварин. Він розповів багато чого про тата - і те, що Маринка знала, і дуже багато, чого вона не знала. Коли у неї задзвонила мобілка - вона удала, що не чує. А тоді раптом заплакала.

- Дядю Сергію, я боюсь. Мене дома чекає такий прочухан! Мама вранці зазирнула в мій щоденник і побачила що у мене була двійка! Так найгірше те, що я це від неї приховала. Вона вирядила мене до школи, але сказала, що ввечері прочитає мені повний курс, як треба ставитись до батьків.

Було вже пізно, коли вони пішли. Не додому, а зовсім в інший бік, в ті краї, де будинки стояли поміж дерев. Дядько Сергій жив на найвищому - дев'ятому - поверсі. В його квартирі на стінах виявилось безліч малюнків - кораблі, дракони та ще багато ынших тем.

З кухні долинав веселий щебет. Коли вони зайшли, то побачили аж чотирьох дітей Маринчиного віку. Дівчинка в червоній сукні та з кирпатим носом стояла перед плитою. Вона зосереджено ворушила ложкою у каструлі, а лице її виявляло захват. Ніколи іще Маринка не думала, що хатні обов'язки можуть і не бути мукою. Поруч плити хлопець строгав щось на дощечці. Ще двоє - хлопець і дівчинка - сиділи за обіднім столом. Перед ними стояв ноутбук, на екрані якого висіло кілька електронних книжок; поруч лежали кілька папірців з записами та кілька ручок. Дядько Сергій по черзі поцілував усіх дітей і розтанув в мороці коридора. Згодом з глибин квартири долинув стукіт клавіатури.

Хлопець першим звернув увагу на Маринку і відклав ніж. Він був не таким, як хлопці в школі. Маринці не хотілося з нього кепкувати, і якимось чином вона здогадалась, що він також не кепкуватиме з неї.

- Мене звуть Андрій. А ти? Як ти познайомилась з нашим татом?

- Е-е-е, Марина. Ваш тато був другом мого тата.

Дівчинка, що відала каструлею, раптом забула про свою страву і вирячилась на Маринку. Маринка навіть думала, що вона впустить ложку в каструлю, однак її рука чітким автоматичним рухом поклала ложку поруч.

- Другом?! А хто твій тато?

- Я його не пам'ятаю, - Маринка губами показала, що не бажає балакати на цю тему.

- Мій справжній тато був п'яницею, - сказав Андрій, знову поринувши в приготування салату, - на щастя, вони з мамою швидко згодились позбутися мене.

- А мої навiть погрожували татовi Сергiю, - сказала дiвчинка що сидiла за столом. - Хоч нiколи не цiкавилися мною - але нiзащо не хотiли мене втратити. Брешу. Їх не цiкавило, яка я є i якою хочу бути, але кортiло наповнити мене собою. Ось так, якщо бути точною. Добре, що тато Сергiй умiв схиляти нашого суддю на свiй бiк - iнакше ж дуже важко позбавити батькiвських прав.

- Дядько Сергій знав коли той суддя брав гроші? - Маринка хитро усміхнулась.

- Гірше! Він знав, які таємниці своєї мафіозної компанії цей суддя вибовкав.

- Суддя з мафії? Як?

- Тато пояснював. Знаєш, що таке айсберг? А знаєш, що над водою видно лише десяту частину айсберга - решта дев'ять десятих сховано під водою? Так само з людьми, які мають владу. Те, що під водою - це мафія, ми її не бачимо. А бачимо лише часточку - суд, міліцію, депутатів і міністрів. Але мафія не одна, їх багато, вони ворогують, хоча і спільно захищають своє становище. Наш тато знає усе про їхні таємниці і чвари, тож усі його бояться.

Знову задзвонила мобiлка. Це мати Маринки вимагала негайно iти додому. "Я сьогоднi додому не прийду", - твердо вiдповiла Маринка i зайшлася сльозами. Мама збилася на незрозумiлий лемент, серед якого можна було розiбрати тiльки погрози. Непомiтно поруч опинився дядько Сергiй, блискавично одiбрав у неї мобiлку i вийшов на сходи. Уперше Маринка побачила його без кашкета - так вiн виглядав iще кумеднiше.

Вона притулилась вухом до дверей і почула: "Так, я, Сергій. Не пам'ятаєш мене? Отож, і я тебе пам'ятаю, рівнож як усі твої каверзи. Я скажу тобі одну річ. Уважно слухай! Від сьогодні і назавжди, ти більше ніколи, ніколи не битимеш Марину. Я ясно висловився? Ясно?"

Коли усі вже спали, Маринка встала і зазирнула в маленьку кімнату, де ледве жевріло білясте світло. Дядько Сергій, знову в кашкеті, щось робив на ноутбуці. За його спиною стояв Андрій - теж на хвилину вибрався з ліжка. Поки Маринка дивилась, Андрій сказав:

- Ця тьотя тобi подобається? По моєму, вона добра i на дiлi а не тiльки на словах. Те, що вона каже про справедливiсть i вiдповiдальнiсть, каже так наче вона цим живе, а не лише думає так.